Ми давно не пишем вірші
На позір ми стали інші
Ніби в кожнім декілька життів
Жирні пальці ситі будні
Заплановане майбутнє
Ліплять з наших давніх почуттів 

Але ти мені снилася боса і непричесана
Там де ми були чистими,
Там де ми були чесними
Діти спальних вагонів
І безіменної вулиці 
У плацкартних вагонах 
Ми з часом  десь розминулися

Нам у вікна б’ється вітер
Ти відпишеш це у твіттер
І закриєш щільно жалюзі
Десь зникають наші тіні
Ми стабільні і постійні
І такий вже одинокі всі