Гомоніла Україна, 
 Довго гомоніла, 
 Довго, довго кров степами 
 Текла-червоніла. 
 Текла, текла та й висохла. 
 Степи зеленіють; 
 Діди лежать, а над ними 
 Могили синіють. 
 Та що з того, що високі? 
 Ніхто їх не знає, 
 Ніхто щиро не заплаче, 
 Ніхто не згадає. 
 Тілько вітер тихесенько 
 Повіє над ними, 
 Тілько роси ранесенько 
 Сльозами дрібними 
 Їх умиють. Зійде сонце, 
 Осушить, пригріє; 
 А унуки? їм байдуже, 
 Панам жито сіють. 
 Багато їх, а хто скаже, 
 Де Ґонти могила,— 
 Мученика праведного 
 Де похоронили? 
 Де Залізняк, душа щира, 
 Де одпочиває? 
 Тяжко! важко! Кат панує, 
 А їх не згадають. 

 Гомоніла Україна, 
 Довго гомоніла, 
 Довго, довго кров степами 
 Текла-червоніла. 
 І день, і ніч ґвалт, гармати; 
 Земля стогне, гнеться; 
 Сумно, страшно, а згадаєш — 
 Серце усміхнеться.