А мама тихо говорила,
Щоб вечорами не ходили,
І гарних хлопців кучерявих,
Їм голови, щоб не крутили.
А ми маму не слухали,
Кохання квітів понюхали,
І від того дурману
Забули накази мами.

Ой, мамо, мамо, мамо, мамо,   |
Ми від кохання стали п'яні!   |
Воно бентежить, мабуть, груди |
І душу всю нашу голубить!     | (2)

А ти маму не слухай,
Мене ти нижче не рухай,
Згадай, колись як за тобою
Ходили хлопці юрбою.
І ти маму не слухала,
Кохання квітів понюхала,
І від того дурману
Забула всі накази мами.

Ой, мамо, ти казала, мамо,    |
Я від кохання стала п'яна,    |
Воно бентежить, мабуть, груди |
І душу всю мою голубить!      | (2)

Тепер до всіх своїх говорить:
Не розгулюй сильно доню,
Бо гарні хлопці всі зрадливі,
Лише слова у них красиві.
Ти тільки маму послухай,
Кохання квітів не нюхай,
Бо від того дурману
Забудеш накази мами.

І не кажи, ой, мамо, мамо,    |
Що від кохання ти вже п'яна   |
І що воно бентежить груди,    |
І душу всю твою голубить!