Насправді так стомилась вид не рідного міста,
Який там максимум ?давай жми на 300!
Я просто хочу додому до тих речей,
Тих ночей,своїх людей,твоїх плечей.

Мені насправді вже набридли посмішкі фальшиво,
Тут просто купа людй,і всі не важливі.
А що буде далі,ховайтесь за вуалі
Вже в 18 топите біди у бокалі.

Вже в 18 вам відомо,що таке біль
Вже в 18 ви втрачаємо ціль
Вже в 18 ми давно не підлітки
Забули про блискітки,стераємо відбитки слів.

Аби ніхто нас не жалів,аби ворог не знав,
Людиной бути легко,колись собі збрехав
Ми маємо кучу гріхів і ще стільки ж проблем ,
Ні я не пью,додому їду й за рулем.

Кожен з нас настількі,тільки в собі
Єгоїзм на максимум,душимся у власній злобі,
Чесно,мені бридко тут, кожен забрехався,
А ,що якщо ніхто тобі,ще щіро не всіхався...

Не знаю чи є сенс далі щось казати,
Коли вже всі мрії,сховалися за грати.
Кожен повісив ярлик ,не хоче знімати.
Бірку собі сам клеїть,тількі ціну дописати.

Головні цілі вдарить в серце сильніше,
Людяності немає,помста важливіше. 
Око за уко,зуз за зуб,музику тіхіше,
Я просто хочу щоб почули, дихаю вільніше.

Ніж коже хто вже встав натянути вуалі,
Просто хочу шептати,та хочу щоб всі знали
Ніхто нікому не винен,в цьому й сенс моралі
Досить за гарні вчинки,досить за гарні вчинки вимагати медалі...