В цих сірих буднях загубилося майбутнє
Те що рухало до цілі нас уже давно забуте
Чому цим браком часу звязані ми наче путами
Секунди ніби льод на долонях зникають в нікуди
В скляному годиннику менше і менше піщинок
І для життя все складніше знаходити причини
Коли кожен вдих наближає до останнього
розумієш що нічого ти змінити не в стані
Час безцінний чому ж його ми не цінимо
Голови забиті грошами якимись цінами
Засліплені безглуздим таким звичним антуражем
Входили ми в одну воду та вона не та вже
Та час минає спливає його майже немає
Скільки залишилось-ви знаєте? І я не знаю
Не знаю чи даремно згаяв в пошуках раю
Та я не зупинюсь доки моє життя триває

звуки годинника наближають старість
часу вже нема хоча амбіції все ще зостались
з серйозними ролями - залишились блазнями
чому ми маючи свободу стали в`язнями

До останнього стискаючи віру в кулаках
вже не важливі ці умовні одиниці, що роками
ставили бар"єри між людьми та направляючи
тільки туди, де вже зупинок не буде у грудях
і не важливі усі ці події коли з часом ти ділишся 
вмінням. більше втрачаєш ці значення знаючи, 
що в тебе за спиною точно не друзі
коли усі ці підстави тобі стануть близькими
та переписані тлумачення слів нарешті втратать 
свою силу, не залежно чи ти цього хотів.
і важливі творіння тобі стануть падінням 
твоя муза вже вкотре і ще раз буде поміняна.
твоє вільне тлумачення і що раз різне відношення
твої рідні емоції і знову запрошені
чому все так паршиво, чому все так знецінилось
коли всі зрозуміють що ми нарешті все змінимо!?