Чуєш… Ти чекай мене! Присвята родинам українських військових 

Чуєш… 

Ти чекай мене, 

Над усе чекай, 

Коли смуток огорне, 

Жовтий дощ стіка…

І в спекотну каламуть,

В заметіль, у сніг

Коли інших вже не ждуть

Вже й забувши їх…

І коли листів нема

Із далечини

Інші вже не ждуть дарма,

Стомлені вони…

Повернуся, тільки жди

І не зич добра.

Тим, хто каже «Далі йди»,

Вже забуть пора…

Хай повірять мати й син,

Що нема мене.

Друзі втішаться отим

«Було й промине»…

Сядуть в коло при вогні

І ковтнуть вина

На помин душі. Та ні,

Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш

Із смертельних лав.

«Поталанило. Еге ж!» -

Скаже, хто не ждав.

Не дано збагнути їм

В літо вогняне,

Як чеканням ти своїм

Вберегла мене.

Як вцілів я, вижив як

Знаємо без слів.

Просто ти чекала так,

Як ніхто не вмів.