я не знаю, що робити, я не знаю, що казати.
біля мене хтось розлігся, й заважає мені спати.
я не знаю, шо за тєло, і чого йому тут треба,
та чувак вапщє не шарить, шо у сні в мене потреба.
подивилась я на нього і здалось, шо це примара,
це була велика лялька, шо у фільмі всіх лякала.
Аннабель вона ше зветься, люди, стало мені страшно,
раптом це моє прокляття, вона лишиться назавжди...

але мов скажений звір,
я вмикаю в хаті світло.
аннабель страшна, повір,
вміє всіх лякати мітко.
вимикач знов не працює,
як у фільмі голос чую,
це лякає і дратує,
хто врятує, хто врятує?

захлинаючись сльозами, я дивлюсь на ляльку злую,
проберусь в кімнату мами, і вона мене врятує.
сподіваюсь, що це сниться, це для мене надважливо,
та проснутись не вдається, неможливо, неможливо!