В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.
Межи нами ся зашпортала любов.
А та любов як чорна шмата,   
Шо на вітрі ся калата
За тобов -моя кохана за тобов. (останні 3 рядки - двічі)
  
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
У трамвай ти на ходу не залажєй.
Бо трамвай хопит за ногу і потягне на дорогу,
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
З самольота з парашутом не скачей,
Бо парашут ся не відкриє-кров тя нагла відраз влиє.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Бо парашут ся не відкриє.
Хто ж тоді ми ноги вмиє?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Свої очі в чорну фарбу не мачей,
Бо ті фарба виїсть очі.
Хто ж тебе сліпаку схоче?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
До сусіда, до Івана не лажєй,
Бо Іван така скотина-раз і два і вже дитина.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

А в той вечір із дахівки падав дощ.
Ти сиділа в теплій хаті й жерла борщ.
Ти сиділа в теплій хаті й напихалася борщем,
А я мокнув як той дурень під дощем.

Якось раз сказала ти мені: "Іван,
Приходжєй, ми разом ляжем на диван."
Кілько раз до тя приходив, бився моров я об сходи.
Ну а вчора ти поставила капкан.

Зачекай, моя кохана, зачекай.
Прийде час і ти сама прийдеш на чай,
А я тебе підкаравулю і наб'ю на пузі гулю.
Зачекай моя кохана, зачекай.

Було літо, була осінь вже зима.
Темнов стежков ти із танців йдеш сама.
Я тебе підкаравулив і ти пішла додому з гулев
Була в нас одна дівчина, вже нема.