Прошу, подай руку, впала на тернистім шляху
Зрада взяла своє і тепер я на краю
Пізно щось казати, пізно шукать наївні слова
Наші шляхи розійдуться, «нас» тепер нема
Неважливо були друзями, чи там якісь флюїди
На березі думок відправляєм кораблі ми
І перші наші зустрічі ти будеш згадувати згодом
Так важливо помилитись, потім взяти гору
Над думками, постать в темноті згорає 
На перехресті думок «нас» тепер немає
Сатирою вбиваю щирість своїх почуттів 
Знаю, ще відчую такий біль у своєму житті
І хай там як, та я боротимусь не за себе
Моя реп-леді зрозуміє що й коли нам треба
За горизонт, за небокрай іду я по життю
Встановлюю новий дивіз: «Без правди, без жалю..»

У вічність відправляю кораблі
Невагомість і зрада є на землі
Пусті розмови вже не так важливо
Розумію, важко, але я знайду сили

Мовчанка – це не гра, наші слова набули сенсу
Це вже не лірика, а тільки акції протесту
І помилки що робим ми завжди знайдуть назад дорогу
Знай – душа фортеця і втримать зможем ми облогу
Рани заживають, та шрами залишаються
Поки ти будеш кричати, думки як прірва обриваються
Та вже зелене світло, фініта ля комедія
Віра не врятує від чужих проспектів, я
Безнадійно залишаюсь в густині обману
Смотньо борю далечінь, мені медаль дай за відвагу
Особистий Вавілон я тут будую свою мрію
Далі кидай камінь втримать в руках його зумію
Пробач за помилки, пробач за все що не зуміла
Мабуть у наших стосунках я чогось не розуміла
Вже наш час спливає, і ми по різних берегах
Та наше щастя все ж триматиму в своїх руках..