I
Море лягає в пісок, коли осінь
Приходить з пустим відром по морську сіль.
Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла,
Так ніби він з води і піску, 
А ми – зі скла.

Пр:
Ти – самота, ти – саме та осінь,
Яка так до лиця всім, зовсім
Як самота, ти – саме та
Осінь..

II
Знову ми всі як один – білі вірші,
Лише коли паде дощ – раптово інші.
«Доволі писати з дерев, –
Гукають, просять, –
Листоноша давно помер,
Листів не носять!»

Пр: