...Бо то не дощ - то плаче Україна,
Потоки сліз, мов бісер на асфальт,
Полеглих імена з газетних шпальт
Труять свідомість швидше героїну..

Осінній лист, пожовклий і сирий,
У колір хакі, падає до ніг нам.
Куди ідти, і де шукати лігво?
Нене, Мокоше, від біди закрий..

Бо то не дощ - небес кривавий плач,
Синів її, своє життя віддавших,
Обдуренних жидами, як і завше,
Розвівших у країні рідній срач..

Святині наші вимастивши в бруд,
Кривавого свого принісши Бога,
Безкомпромісного, жорстокого, лихого,
Щоб винищити весь вкраїнський люд..

Щоб вишколити націю рабів —
Що вірять у ілюзію свободи,
Мас-медіа, релігія і мода,
Щоб кожен з нас до крапки отупів..

Тече вода - то кров твоїх дітей,
Куди ти дивишся, скажи-но, Україно?
Труять брати братів жалом зміїним,
Знущально посміхається єврей..

Бо то не дощ - то сивий дід Перун
Плюється від такого неподобства..
Міняючи патріотизм на жлобство,
Віщує знову депутат з трибун..

А з неба дощ - і ще, і ще, і ще..
Змивав гріхи з полеглих поступово..

Лиш Сонечко, що опісля зійде —
Усім світитиме на світі однаково..