І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить
Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться
закінчить
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди
пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще
ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить,
буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги
мене.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про
ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра
біль.
Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм
там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди
пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще
ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить,
буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги
мене.

Не один втонув тут човен, та не кождий же
втонув;
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий
повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти