Євшан-зілля, євшан-зілля ще росте на Україні,
Тут троянди, тут ромашки, тут волошки в житі сині,
Там настоюються чари на п'янкому чебреці.
Вип'єш ти цього узвару й позовуть місця близькі.

Де вітри вдихав степові, де кохану цілував,
Де до ранку у діброві з нею сонце зустрічав,
Де річки течуть блакитні, дозріває урожай.
Вип'єш зілля — знову рідний пригадаєш милий край.

Ти його степів дитина...

Ти його степів дитина, ти його ланів плугар,
Це для тебе Україна зготувала свій узвар.
З половецької давнини міф зберігся у віках,
Що любов до Батьківщини зілля збуджує в серцях.

Де вітри вдихав степові, де кохану цілував,
Де до ранку у діброві з нею сонце зустрічав,
Де річки течуть блакитні, дозріває урожай.
Вип'єш зілля — знову рідний пригадаєш...

Пригадаєш милий край.

Євшан-зілля, євшан-зілля ще росте на Україні,
У трояндах, у ромашці, у волошках, в слові милім.
Вип'єш ти цього узвару і додому поведе,
Серце стомлене стежину в Батьківщину віднайде.

Де вітри вдихав степові, де кохану цілував,
Де до ранку у діброві з нею сонце зустрічав,
Де річки течуть блакитні, дозріває урожай.
Вип'єш зілля — знову рідний пригадаєш милий край.

Євшан-зілля, євшан-зілля...