Неопалима купина,
Мій рідний край - Галичина,
Ти чимось на казкову Мавку схожа,
Та твого серця благодать
Я не зумію передать,
Пробач, та слів таких знайти не зможу.
Іскриться бісером роса,
Верби розплетена коса,
Її полоще вітер над рікою,
Гір благородна сивина,
Усе це ти - Галичина,
Скажи, хто ще зрівняється з тобою ?

Для мене ти, Галичина,
Мов келих древнього вина,
Який дарує силу і наснагу,
І, хоч я п'ю його до дна,
Але, повір, Галичина,
Мені не вгамувати свою спрагу.

Повітря срібну пелену
На повні груди я вдихну,
Туман кудлатий зачерпну рукою.
І не твоя у тім вина,
Та тільки знай, Галичина,
Ніколи не надихаюсь тобою.
Я не вагаючись пірну
В душі твоєї глибину,
Хай з головою вир мене поглине.
Я там любов'ю захлинусь,
У теплу хвилю загорнусь,
Як в лоні материнському дитина.
Галичина  моє життя,
Я, мов беззахисне дитя,
Дозволь, до тебе притулюсь щокою,
Тобі, як матері скажу,
Все, чим на світі дорожу,
Все, що люблю, пов'язане з тобою.