Гуд бай, мала,
твій капітан не дочекався,
поки зійде лід,
а вітер зміниться на теплий.
Стільки довгих літ
ти роздивлялась
в зморшках
на його обвітрених щоках
Таємні старовинні мапи.

Гуд бай, мала,
твій капітан
не дочекався
другої весни,
Картаті глобуси
і вічно гаманці пусті.
Ви їли шепіт ніжно-грішний,
пили сяйво мрій.
Ваш корабель – тепер нічий.

Кап-кап-капітан, зупинись!
Кап-кап-капітан, озирнись!
Вже не видно берегів,
і назад – ніяк.
Кап-кап-капітан, зупинись!
Кап-кап-капітан, повернись!
Всі скарби –
чужі монети
і жінки чужі.
Золота мала твоя
на південній стороні,
Ще побачитеся?
Ні.
Її
золотії коси
З неба до землі.

Гуд бай, мала,
ти плачеш гірко,
капітан вже не вернеться, ні.
Всі твої сукні і стрічки,
листівки і вірші.
З високих скель кидаєш в море,
в срібні спини риб,
і плачуть чайки в синім небі.

Слухай, мала,
тобі ще жити,
заплітаючи нові стрічки,
Тобі ще пестити дітей,
так само золотих.
Твій капітан не дочекався
та в його душі –
ти є найбільше щастя.

Кап-кап-капітан, зупинись!
Кап-кап-капітан, озирнись!
Вже не видно берегів,
і назад – ніяк.
Кап-кап-капітан, зупинись!
Кап-кап-капітан, повернись!
Всі скарби –
чужі монети
і жінки чужі.
Золота мала твоя
на південній стороні,
Ще побачитеся?
Ні.
Її
золотії коси
З неба до землі.