При долинi кущ калини,
нахилився до води. 
Ти скажи, скажи, калино, 
як попала ти сюди. 

Якось ранньою весною,
козак бравий прискакав. 
Милувався довго мною, 
а тодi з собою взяв. 

Вiн хотiв мене калину,
посадить в своїм саду. 
Не довiз i в полi кинув - 
думав, що я пропаду. 

Я за землю ухопилась, 
стала на ноги свої. 
I навіки поселилась,
де вода i солов’ї. 

Ти не дми на мене, вітре, 
я тепер не пропаду. 
Наді мною сонце світить,
і надалі я цвіту.