Стою на пристані, бракує відстані – ще крок вперед і океан не сам.
І всі твої душевні хитрощі навіть, якщо я була.
Нам всім бракує відстані, бракує чийогось дна.
Всім нам притираються близькості, навіть з ким не була.
Стою на пристані, ковтаю відстані, містами стін розділять храм,
Твоїм вітрам бракує міцності, вітрила застилають океан.

Бо нам з тобою дощі холодні над головою. (3)
Бо нам... з тобою... нам...

У моїх глибинах хтось світло включив, набрав мої зорі і випив.
І, Боже, чому мене не любив? Я б залишилась з тобою...
Стою на пристані своєї відстані – ще крок вперед і океан не сам.
стою без пристрасті в душевній кислості, у серці тісно моїм китам...
Нащо мені твої перестороги? Мої глибини заглушили Бога. (2)

Ми з тобою з одної відстані, з одного човна.
Ми з тобою з одної пристані, де нас нема...
Ми з тобою з одної відстані, з одного човна.
Ми з тобою, де нас нема...

Бо нам з тобою дощі холодні над головою. (5)
Бо нам з тобою...