Не питай, чому в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.

Не питай, чого в’яну і сохну, як квітка,
Що в затінку без сонця й води,
Краще було б тебе не любити
І ні болі не знать ні журби.

Не питай, бо нічого тобі не скажу я, –
Бачив ти мої сльози і сум,
А нещирі слова та байдужі
Не розвіють тяжких моїх дум.