Всі ми в якійсь мірі хворі люди,
Малюємо в своїх думках якісь різні етюди,
Ховаємо їх від перехожих опустивши погляд,
Створюючи для себе свій дивний світогляд,
І я такий самий: гуляю, думаю, курю,
Якщо люблю то тільки тебе одну,
Я не божевільний, просто пре цей літній вечір,
Він однаковий, тільки для всіх різний, до речі,
Мені подобається погуляти самому,
Не в районі, ні , десь подалі від дому,
Посидіти в парку, розкидати думки,
Знайти якісь нові і може цікаві шляхи,
Хтось кудись поспішає, їде трамваєм,
Комусь там на щось рублів не вистачає,
Ну а я не переймаюсь політикою,
Суцільний спокій і я в раю,

Я повирізаю з пам’яті погані моменти,
згадаю всі недописані happy end,
згадаю хто мене любив, і тих хто любить досі,
багато кохання розбито на дорозі,
Зима морозить, люди гріються під ковдрою,
Літо заставляє дивитися один на одного,
Закохані пари якось і не переймаються увагою,
Посміхаючись крокують сповнені наснагою,
З повагою, спостерігаю за ними всіма,
Та зв’язку, нажаль, сьогодні зі мною нема,
Я не зазнався, просто не час для бесіди з вами,
Подумки говорю з попутними вітрами,
Професори вивчають теорію брехні,
А тим часом хтось опинився на самому дні,
І всетаки  цей вечір радує не мене одного,
Я живий здоровий, дякую за це я Богу.