У нічному небі золоте відерце
Задивився місяць в лісове озерце,
Очерету списи шелестіли грізно
Одиноким душам навіть в небі тісно.

Закохався місяць в королеву квітів
Закохавсь одразу сам і не помітив,
У його обіймах лілія пливла
І стікали ночі як вода з весла.

Милувався ніжний чистотою лілій
Де ж таку звабливість ще найдеш, як в лілій,
Він чекав даремно ніжності й тепла
Квітка ше тугіше пелюстки звела.

Солов'їні ночі пристрастю палили
Та любити місяць не було вже сили,
Загубилось в небі золоте відерце
Мала вроду квітка, не було лиш серця.