І смеркає, і світає, 
День божий минає, 
І знову люд потомлений 
І все спочиває. 
Тілько я, мов окаянний, 
І день і ніч плачу 
На розпуттях велелюдних, 
І ніхто не бачить, 
І не бачить, і не знає 
Оглухли, не чують; 
Кайданами міняються, 
Правдою торгують. 
І господа зневажають, 
Людей запрягають 
В тяжкі ярма. Орють лихо, 
Лихом засівають, 
А що вродить? побачите, 
Які будуть жнива! 
Схамениться, недолюди, 
Діти юродиві! 
Подивиться на рай тихий, 
На свою країну, 
Полюбіте щирим серцем 
Велику руїну, 
Розкуйтеся, братайтеся! 
У чужому краю 
Не шукайте, не питайте 
Того, що немає 
І на небі, а не тілько 
На чужому полі. 
В своїй хаті своя й правда, 
І сила, і воля. 

Нема на світі України, 
Немає другого Дніпра, 
А ви претеся на чужину 
Шукати доброго добра, 
Добра святого. Волі! волі! 
Братерства братнього! Найшли, 
Несли, несли з чужого поля 
І в Україну принесли 
Великих слов велику силу 
Та й більш нічого. Кричите, 
Що бог вас создав не на те, 
Щоб ви неправді поклонились!.. 
І хилитесь, як і хилились! 
І знову шкуру дерете 
З братів незрящих, гречкосіїв, 
І сонця-правди дозрівать 
В німецькі землі, не чужії, 
Претеся знову!.. Якби взять 
І всю мізерію з собою, 
Дідами крадене добро, 
Тойді оставсь би сиротою, 
З святими горами Дніпро! 

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, 
Щоб там і здихали, де ви поросли! 
Не плакали б діти, мати б не ридала, 
Не чули б у бога вашої хули. 
І сонце не гріло б смердячого гною 
На чистій, широкій, на вольній землі. 
І люди б не знали, що ви за орли, 
І не покивали б на вас головою. 

Схаменіться! будьте люди, 
Бо лихо вам буде. 
Розкуються незабаром 
Заковані люде, 
Настане суд, заговорять 
І Дніпро, і гори! 
І потече сторіками 
Кров у синє море 
Дітей ваших… і не буде 
Кому помагати. 
Одцурається брат брата 
І дитини мати. 
І дим хмарою заступе 
Сонце перед вами, 
І навіки прокленетесь 
Своїми синами! 
Умийтеся! образ божій 
Багном не скверніте. 
Не дуріте дітей ваших, 
Що вони на світі 
На те тілько, щоб панувать… 
Бо невчене око 
Загляне їм в саму душу 
Глибоко! глибоко! 
Дознаються небожата, 
Чия на вас шкура, 
Та й засядуть, і премудрих 
Немудрі одурять! 

Якби ви вчились так, як треба, 
То й мудрість би була своя. 
А то залізите на небо: 
«І ми не ми, і я не я, 
І все те бачив, і все знаю, 
Нема ні пекла, ані раю, 
Немає й бога, тілько я! 
Та куций німець узловатий, 
А більш нікого!..» – «Добре, брате, 
Що ж ти такеє?» 

«Нехай скаже 

Німець. Ми не знаєм». 
Отак-то ви навчаєтесь 
У чужому краю! 
Німець скаже: «Ви моголи». 
«Моголи! моголи!» 
Золотого Тамерлана 
Онучата голі. 
Німець скаже: «Ви слав'яне». 
«Слав'яне! слав'яне!» 
Славних прадідів великих 
Правнукі погані!