В абетці моїй стало більше літер,
у тижні моєму – менше днів
приходиш як сонце, зникаєш як вітер
і я не встигаю всього що хотів.

І я не встигаю вловити, сказати,
і я вистигаю як кинутий жар.
кому ти? чому ти? котра ти? яка ти?
для чого тобі мій вчорашній буквар?

Ти числа мої очищаєш від значень,
ти ноти мої вимиваєш дощем.
Тебе я не знаю не чую не бачу,
а лиш відчуваю як внутрішній щем

Тривожна і вперта, свавільна і дика
болотяні трави – то сестри твої
при тобі я чуюся не чоловіком
а краєм дороги чи краєм землі.

Чекаю на милість, чигаю на здобич
черкаючи строфи і сірники
я можу хотіти усе що ти зробиш
а можу зробити усе навпаки.

я сам вже не знаю що можу і хочу
і скільки усе потриває іще.
і тільки так гостро щодня і щоночі
тебе відчуваю як внутрішній щем