І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: 
Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить 
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, 
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона: 

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? 
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? 
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, 
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене. 

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! 
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль. 
Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм там тре, 
А в кінці мене цілого знов до себе відбере. 

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? 
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? 
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, 
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене. 

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; 
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув 
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! 
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!