я так і не зрозумів кількох речей
легкого зламу її плечей, 
твердого металу її образ,
того, чого було без нас,
того, що ламало наші хребти, 
того, що варто було зберегти.

я так нічого і не знайшов.
ще одна спроба,
ще один шок
ще один всплеск на нічній ріці
що можна згадати наприкінці?
потяг у венах, сніг у очах
навчих розбиратись в простих речах.

я хотів давати всьому імена,
оскільки мова завжди одна
ім’я для всього завжди одне
саме воно й хвилювало мене

скільки речей, складних і простих,
я все назвав
я нічого не встиг.

я не встиг їй сказати, що береги 
не мають значення і ваги, 
і не мають наслідків і причин, 
що всі ми лишаємося ні з чим, 
що її сліди на нічному снігу —
єдине, що має якусь вагу

я не став говорити, що кожен із нас
тримається власних імен і назв, 
аби не лишатися на самоті.
так багато всього в житті 

впертість твоя, присутність твоя
мені просто подобається її ім’я

не розуміючи літер і слів, 
чорних хвиль, вологих полів,
колючих ключиць і повільних вен,
важливим є кожне з імен
кожна з вивітрених ночей,
кожна з речей, 
кожна з речей