Я хочу заснути, щоб ти завжди була поряд,
Щоранку бачити твій чарівний теплий погляд,
Хочу повернути те, що було між нами;
Повернути те, що не передати словами…
Я тебе палко кохав й завжди буду кохати,
На жаль, не можу зараз тебе ніжно обійняти,
Поцілувати твої губи й сказати: «Кохаю!
Ці незабутні миті з тобою й досі пам’ятаю…»
Де б не була ти, в думках я завжди з тобою,
А ти, можливо, вже не сумуєш за мною.
Все колись закінчується, нитка обривається,
Але історія кохання ніколи не забувається.
Ти пішла так же раптово, як і з'явилась,
Можливо й була, а можливо й приснилась…
Згадую нашу першу зустріч, першу розмову,
Як раптово забував усе, втрачаючи дар мови.
Думав, що зустрів ангела, що потрапив у рай,
Боячись втратити тебе, просив: «Не відлітай!..»
Згадую, як веселились ми, немов ті діти,
І як, червоніючи, дарував тобі перші квіти…
Я не поет, але, стараючись, для тебе ним став,
І присвячені тобі вірші щоночі завжди писав.
А тепер загадкові мої почуття читайте по губам,
Боляче поранили моя серце, Ви, тендітна мадам!
Це нестерпна мука, коли серце навпіл розбите,
А життя, мов страждання, нецікаве, сіре й сумовите!
Надворі пізній вечір, беру в руки перо й листки,
І свої незгасимі почуття я виливаю у ці рядки.
Пишу про те, як мені без тебе боляче й важко жити,
Як ти мені потрібна…Ну як тебе можна розлюбити???
Зів’яли вже, тобі подаровані мною, білі троянди,
І настав кінець наших стосунків біля твоєї веранди.
Сотні аркушів, тисячі рядків не описали б ті почуття,
Які відчував я до тебе, моє сонце, сенс мого життя…

18.08.2013 р.
Львів