Восени так не вистачає ковдри та тебе,
Твого погляду і вічно гарячих рук.
Поряд з тобою я вже не боюся мук.
Поряд з тобою вже на душі не шкребе.

Поряд з тобою я знаю навіщо жить.
Знаю, що колір один і цей колір світло,
Пропущене через прозоре і чисте скло,
Даруючи небу теплу і ніжну блакить.

Я знаю: з тобою і море мені по коліно,
Що сонце не встане, коли в тебе заплющені очі.
Я буду сидіти поряд з тобою всі ночі,
Якщо захворієш, ти одужаешь неодмінно!

І я буду хворіти з тобою поряд теж,
Давати хустинку і цілувать твої щічки.
Вплітати тобі у волосся кольорові стрічки,
Бо я розумію: кохання не має меж.

Бо я розумію, що в сердці твоєму жар,
Який помножений на сто лісових пожеж.
Бо мої почуття - це не текст інтернет-мереж,
А Шекспирівська драма та синіх небес дар.