Весілля себе буйно почуває,
Усі співають пісню, лиш не я.
Бо сльози мені очі заливають,
Що ти його дружина – не моя.

Ти пишеш мені листа, моя мила,
Запрошуєш мене на весілля.
Як жаль, що ти другому вже дружина,
Як жаль, що ти його, а не моя.

Я мріяв про хатину у гайочку,
Купив тобі я перстень золотий.
Тепер я буду думать лиш про тебе,
І завжди, завжди буду я сумний.

Я згадую чудовії світанки,
Я згадую чудові вечори,
Як ми зустрічали тільки двоє;
Вже більше не повернуться вони.

А моє серце все ще палко б’ється,
У ньому ще горить твоя любов.
Ота, що більше до мене не вернеться,
Бо ми вже розлучилися з тобов.

Тепер мені на світі важко жити,
Бо я згубив свою палку любов.
На очі мені знов находять сльози,
І серце заливається журбов.

Прощайте ви, кохані карі очі,
Прощай і ти, моя любов!
А я піду шукати своє щастя,
Та хоч його б я не знайшов.