Одного туманного ранку, 
коли сонце сходить так поволі,
Після битви під Крутами.
Вмирав її молодший син, мужньо, як воїн. 
Крізь сльози вона й сьогодні чує його голос 

Ма, якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях. То я б!
То я би все віддав лише,
Щоб обійняти знов тебе.

Остання посмішка полинула 
та застигла на його обличчі,
Життя промайнуло в одну мить перед очима.
Немов у дитинстві 
Його торкнулися руки матері,
У свої останні хвилини він почув її плач...

Мій син, якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх. То я б! 
Я б віддала усе лише,
Щоб обійняти знов тебе. 

Якщо б вернути час назад, 
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх. Та, 
Якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця, 
Якщо б вогонь не гас в серцях. Нехай! 
Сто тисяч років болі ще,
Щоб обійняти знов тебе...