Ой зле в світі, зле чувати, бо вже правди не видати.
Бо вже правду б’ют, катуют, а неправду гоноруют.
Бо вже правду б’ют, карают, а неправду величают.
Бо вже правда хліба просит, а неправда срібло носит.
 
Тепер правда у порога, а неправда конець стола. 
Тепер правда пішки ходит, а неправду кіньми возят. 
Ой, п’є правда гірке пиво, а неправда мід та й вино.
Тепер правда й у болоті, а неправда ходит в злоті.

Дуб на дуба похилився, а син з неньков посварився. 
«Ой, йди, нене, пріч од мене, будут завтра гості в мене. 
Будут їсти, будут пити, ще й о тобі говорити. 
Я ся буду та й встидати, тебе ненев називати».

Ой, йде мати дорогою, здибає ся із дочкою. 
«А де ти йдеш, стара мати?» «Йду до тебе ночувати».
«Ой не будеш, мати, в мене, бо лихая доля в мене. 
Бо лихого мужа маю, буде бити, добре знаю». 

Дрібний дощик накрапає, й а син матір доганяє. 
«Вертай, мати, знов до мене, будеш мати місце в мене; 
Бо зачав ня Бог карати, ударив ми грім у хату. 
Забив жінку та й дитинку, ще й худоби половинку». 

«Ой, то не грім, сину, не грім, тілько материна кривда,
Слези мої кровавії, слова мої ласкавії. 
Кілько будеш, сину, жити, мусиш матері годити.
Мусиш матері годити, вби до Неба потрапити».