Жоржина спить. Їй сумно стало.
І жаль пройняв її терпкий,
що сестри всі її зів’яли,
їх облетіли пелюстки.

Що тепле літо одсіяло,
Волога сива вишина.
Вона й хитається помалу,
від вітру вистигне вона.

Віддав би їй своє я серце,
щоб знов сміялась їй блакить.
Жоржина спить. Коли ж проснеться,
жоржини інші будуть жить.

Віддав би їй своє я серце,
щоб знов сміялась їй блакить.
Жоржина спить. Коли ж проснеться,
жоржини інші будуть жить.