Вона називає мою любов пустими словами.
Крізь очі свої вузький світ ледь сприймає.
Не горнеться більше до мене руками
І все що було, чи буде в надії стирає.

Вона сильна, а в душі десь самотня,
Я дивлюся на неї щодня і я дивуюся їй.
Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, 
Я молюся,  нехай до кінця своїх днів.

Не ходить щоночі вона лабіринтами сна 
І не хоче поточних новин, їх немає.
Та приносить додому лиш втому, яку лише Бог один зна,
Від проблемності світу захиститись, хоч якось бажає.

Вона сильна, а в душі десь самотня,
Я дивлюся на неї щодня і дивуюся їй.
Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, 
Я молюся,  нехай до кінця своїх днів.

Хай вздовж гір пронесеться холодним, як відчай
Мій спустошений стан. Щоб ніхто й не помітив його. 
Щоб Вона загадкова, моя вранішня ніжність
Не зазнала порожності слів моєї любові, мене - невідомо кого.

Вона сильна, а в душі десь самотня,
Я дивлюся на неї щодня і дивуюся їй.
Я милуюсь і плачу, я пустий і безодня, 
Я молюся,  нехай до кінця своїх днів.

Віртуальність  ідей зформувала події
Ті події абстрактні чи потрібні мені?
Чому з поглядом в небо її очі синіють?
Чому небо синє не знаю, як не знаю чому я кохаю її.