У річці часів, що біжить стрімким потоком, м'яко і повільно байдужість мене обіймає.
Чи не видно те, що душа із кожним кроком тихо так моє серце залишає?
І не можу я навіть крок один зробити, цей потік часів все-одно мене кудись нестиме.
Що навкруг мене, я не можу зрозуміти, я — це я, а все інше неважливо.

Чи щось бачу я? Може все це тільки сон? Знов марную я слова, та вони мені нащо?
Я втомилась вже давно від нестерпної туги, і залишуся, нехай, із життям без почуттів.
Коли ті почую я дорогі мені слова, серце не відчує їх, зачинила його я.
Якщо зможу я колись хоч один зробити хід, тоді зміниться усе, але чорним стане світ.
Чи майбутнє маю я? Чи прийде воно колись? Чи існую зараз я? Чи є в цьому сенс якийсь?
Чи я відчуваю сум? Чи болить душа моя? А утямити ніяк, бо не знаю себе я.
Цей нестримний довгий біг вже давно мене втомив — і весь світ не осягнеш — я не маю на це сил.
Якщо поміняти я зможу все своє життя, може побіліє світ, щезне все безвихіддя?

У річці часів, що біжить стрімким потоком, м'яко і повільно байдужість мене обіймає.
Чи не видно те, що душа із кожним кроком, тихо так моє серце залишає?
І не можу я навіть крок один зробити, цей потік часів все-одно мене кудись нестиме.
Що навкруг мене, я не можу зрозуміти, я — це я, а все інше неважливо.

Чи щось бачу я? Може все це тільки сон? Знов марную я слова, та вони мені нащо?
Я втомилась вже давно від нестерпної туги, і залишуся, нехай, із життям без почуттів.
Коли ті почую я дорогі мені слова, серцем не відчую їх, зачинила його я.
Якщо зможу я колись хоч один зробити хід, тоді зміниться усе, але чорним стане світ.

Коли крок один зроблю, коли крок один зроблю, все зруйную в мить одну, все зруйную в мить одну.
Сумуватиму коли, сумуватиму коли, може серце оживе, душу вибілю тоді?
Я про тебе поки що, і про себе поки що, про весь світ навколо нас ще не знаю нічого.
І якщо прокинусь я, та покину сон важкий, то зруйную цим усе, стане чорним світ тоді!