Твої губи із присмаком кави
Мене манять в незвіданий путь,
Ну а очі зелено-лукаві
За собою крізь терни ведуть.

Твої руки ласкаві й гарячі
Зберігають від серця ключі.
Хай що кажуть, від горя не плачу,
Ти, насправді, сміятись навчив.

Ти навчив не звертати уваги
На пусті та безглузді слова.
Ти мені, як рятунок від спраги,
Ти навчив все ділити на два.

На нас двох я ділю свою радість,
Хвилювання свої та невдачі.
Хай кидаються з крайності в крайність,
Хай говорять, що скоро заплачу.

Нехай кажуть, що буду рабою,
Хай говорять – чекає невдача…
Та я, бачиш, лишаюсь з тобою
І щаслива сміюся, не плачу.