Зграєю в ніч та із ночі випливли,
чорними плямами в потоці повітря чистому плинули…

Хмари важкі над землею стелилися – воронами,
огортаючи крилами та собою все навколо.
Віяли снами й дощами, крилами били у тиші…

Чи то осінь прийшла, або смерть?!
Віднесла вінки до карпатського краю…
туди, де кам’яні зграї…
Туди, де сонця ніколи немає…

Била дощами та віяла крилами-снами,
закляття розсипала, блискавками у мутнім низьким небі стогнала та громами ревла. Осіння зграя хмар-воронів небом летіла-пливла…

Дощем… Холодом… Сирістю… Мороком… Першим снігом… на землю безодні лягала, Марою в драгвах прокльони сплітала, у вітру потоці із листям плясала…

Померлих жнива – врожай назбирала;
тропою скорботи, знесилившися, повзла…