У вічності, де світла струм тече, 
повільно крутяться колеса часу, 
що на верстаті золотому тче 
свій килим різнобарвний. Дольні паси 
пускає в рух незримий наш двигун. 
Мигтить узору плетиво примхливе, 
І завжди врівноважує вагу 
Той, що складе в копу доспіле жниво, 
Все змірить мірою й благословить. 
Нас темрява обсотує і боре, 
лише часами блискавка на мить 
із пітьми вихопить шматок узору, 
і ми, прокинувшись із небуття, 
якийсь уривок бачимо: химерні 
страшні чи ясні обриси життя. 
Ми у руці тримаєм тільки зерна; 
Гаїв не бачимо, що з них зростуть 
І зашумлять зеленим верховіттям. 
Ми лиш п'ємо гаркаву каламуть, 
Жахним на світ рождені лихоліттям...

(Юрій Клен)