Жив да був собі козак, зірви-голова,
Та й сподобалась йому, жінка другова.

Ніби досі він не жив, він шукав траву,
Попридвога зворожив, жінку другову.

Долвелось ідти на січ, під хоругвами.
Та й не з ним була в ту ніч.Жінка другова.

Чуєш шабельки дзвенять, дим  та зарище.
Підуть на ворожу рать, два товариша.

Козак коника обняв, під попругою,
Кулю на себе прийняв,
Яка другові...

Іще більше ворогів, ждруг знесиленний,
Пролунало серед гір, "-Прощшай милая!"

Поверталися на Січ, під хоругвами.
Гірко плакала в ту ніч, жінка другова...