Моя задихана коридо,
Мій колізейний чорний дню,
Твої дива ридають ридма,
Бо з них злагоджують меню.

Їх на руках навчать ходити
І танцювати на шнурку -
В догоду хтивим ерудитам,
Юрбі цинічній до смаку.
Яка хвилюється у норму:
То драматично позіха,
То грима в стелю бутафорно
Своїм премудрим: "Ха-ха-ха!".

Мій чорний дню, мій Колізею,
На грані тьми і пустоти...
Чи, може, совість до музею
Поки не пізно, віднести?!
Бо то таке вже архидревнє,
Як і пергамент, і соха,
Тоді б і я зумів, напевне,
Зректи премудре: "Ха-ха-ха!"

Рядочком кожним і абзацом,
І кожним всміхненим кліше
Кричать газети про ерзаци -
Ерзаци душ з пап'є-маше.
З трибуни хтось волає "браво!" -
По всіх усюдах загуло:
Минуле вб'єм ерзацом слави,
Якщо там слави не було!
Замість часу - ерзац-годину,
Замість людей - ерзац-людину,
А всім крикливим на догоду
Ми подамо ерзац-свободу!
І, для годиться, вже посієм
Із власних уст ерзац-месію!...

Хвала творцям ерзаців, браво! -
Це ж підійме на висоту
І синтезовану державу,
І синтетичну пустоту.
Чого ж іще тоді шукати?
Чого ж іще запрагне люд -
Кібернетичного Пілата?
Чи синтезованих Іуд?
Синтезованих Іуд?

Моя задихана Корридо...