У цьому світі стає жити все тяжче. 
Коли штовхають ліктями з усіх боків. 
Ті очі згадують, стає все краще. 
Той світ очей тих важливіший з усіх світів. 
Знай, я пробьюсь крізь затори и давки. 
Нехай в житті нам під колеса кидають лід. 
Але любов до тебе сердцю не вкрасти. 
Вона прошита вже у мозку моїх клітин. 
Вона прошита вся у мозку моїх клітин. 

І наступає ніч і наче добре все. 
А як кричить душа, ніхто крім тебе не чує. 
И через сотні міст, чи відчуваєш ти. 
Що я є поруч, що це я твої сни малюю. 
Я завжди поруч, це я. 
Твої сни малюю. 

І з кожним роком буде важче казати. 
Відверто так про любов дорослу вже. 
Тепер я розумію маму и тата. 
Для них, як була маленькою и досі є. 
І знов на поїзд, в літак і машину. 
Скоріше б вже переступити поріг в свій дім. 
І цьомати свою маленьку дитину. 
І потонути в том світі без людей и машин. 
Без людей и машин. 

І наступає ніч і наче добре все. 
А як кричить душа, ніхто крім тебе не чує. 
И через сотні міст, чи відчуваєш ти. 
Що я є поруч, що це я твої сни малюю. 
Я завжди поруч, це я. 
Твої сни малюю. 

А все минає, часу не зупинити. 
І марні спроби ті вхопити його за хвіст. 
Стрімко летять, неначе ластівки літа. 
Та головне, хай ті літа мають добрий зміст. 
Моє маленьке, найрідніше зернятко. 
Чекає маму з татом, знову ніяк не спить. 
І я усе готова зараз віддати. 
Щоб бути поруч, і дивитись в очі немов в блакить. 
Немов в блакить. 

І наступає ніч і наче добре все. 
А як кричить душа, ніхто крім тебе не чує. 
И через сотні міст, чи відчуваєш ти. 
Що я є поруч, що це я твої сни малюю. 
Я завжди поруч, це я. 
Твої сни малюю.