Засвистали козаченьки,
В похід с полуночі,
Виплакала Марусенька,
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького,
Богу помолися!

Сто’їть місяць над горою,
А сонця немає…
Мати сина в доріженьку,
Слізно проводжає.

Прощай, милий мій синочку,
Та не забавляйся,
За чотири неділеньки,
Додому вертайся!»

«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький,
В воротях спіткнувся.

Ой бог знає коли вернусь,
В якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку
Як рідну дитину.

Прийми її матусенько —
Всі в Бож’їй волі!
Бо хто знає: чи жив вернусь,
Чи ляжу на полі? —

Ой рада я Марусеньку
За рідну приняти;
Да все не так вона мене
Буде шанувати. —

Ой не плачте, не журитесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!