Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?.. 
чом вас вітер не розвіяв 
В степу, як пилину? 
Чом вас лихо не приспало, 
Як свою дитину?.. 
Бо вас лихо на світ на сміх породило, 
Поливали сльози... чом не затопили, 
Не винесли в море, не розмили в полі?.. 
Не питали б люди - що в мене болить? 
Не питали б, за що проклинаю долю, 
Чого нуджу світом? "Нічого робить"... 

Журбою 
Не накличу собі долі, 
Коли так не маю. 
Нехай злидні живуть три дні - 
Я їх заховаю, 
Заховаю змію люту 
Коло свого серця, 
Щоб вороги не бачили, 
Як лихо сміється... 
Нехай думка, як той ворон, 
Літає та кряче, 
А серденько соловейком 
Щебече та плаче 
Нишком - люди не побачать, 
То й не засміються... 
Не втирайте ж мої сльози, 
Нехай собі ллються, 
Чуже поле поливають 
Щодня і щоночі, 
Поки попи не засиплють 
Чужим піском очі...
Т. Г. Шевченко