Анна:
(Нема від чого вберігати — я не боюся,)

Сестро, знов своїх дверей ти не замикай,
У холодну порожнечу не тікай,

Бо за сто років це уперше
Я бачу все як є,
За сто років це уперше
Доля шанс такий дає

Заберу тебе звідси додому,
Заберу тебе з гори,
Бо за сто років ми уперше,
Наче дві сестри

Ельза:
Анно,
Прошу добром, покинь мене
Сяє сонце там, а тут все крижане

Анна: Так, але...

Ельза: Я знаю.

Це мій світ, земля моя
Я тут сама, але на волі я,
Я не зроблю у горах людям зла

Анна: Це вже відбулось,
Ельза: Що саме відбулось?
Анна: Невже не чула про мороз?
Ельза: Тобто, про мороз?
Анна: У Аренделі — сніг, сніг, сніг, сніг, ось

Ельза: Що?
Анна: Розумієш, ти вічну зиму влаштувала, заморозила все
Ельза: Що ти говориш?
Анна: Та пусте: просто розморозиш!
Ельза: Не вийде, я не знаю як!
Анна: Ти зможеш, я впевнена!

Удвох:
Анна:
Бо за сто років це уперше,
Поруч тебе є сестра
З цим впоратися легше
Хай розтане ця гора.

Ельза:
О, і буде край пустій брехні,
Не вгамує ніхто буран в мені
Не владна я над цим
О, Анно, йди живи життям своїм!

Анна:
Не бійся, бо вийде все у нас!
Поможу тобі я радо подолати снігопади,
І буде все в тоді гаразд!

Ельза:
Прошу, іди! Геть звідСи, ти
Ні, о,
О, йди геть!