Гуде вітер вельми в полі,
 Реве, ліс ламає.
 Плаче козак молоденький,
 Долю проклинає.
 Гуде вітер вельми в полі,
 Реве, ліс ламає.
 Козак нудиться сердешний,
 Що робить не знає.

 Гуде вітер вельми в полі,
 Реве, ліс ламає.
 Козак стогне, бідолаха,
 Сам собі гадає.
 Ревеш, вітре, та не плачеш,
 Бо тобі не тяжко,
 Ти не знаєш в світі горя,
 Та тобі й не важко.

 Одірви ж од серця тугу,
 Рознеси по полю,
 Щоб не плакався я, бідний,
 На нещасну долю!
 А коли цього не зробиш,
 Кинь мене у море –
 Нехай зо мною потоне
 Моє люте горе!..