Палаючий серпень
Засвітить колосся
і я зрозумію,
що гарно жилося
Безмежнеє поле
Переді мною.
Життя прожити...

Одвічную пам`ять 
Не скриєш під одяг,
Допоки не спалиш
Просвітлений Розум.
І легше тим бравим,
Хто вільний від бога
дурному не скучно...

хто б взяв за руку,
був поруч тебе.
хто б міг забути про себе.

сумно лишатись,
боязно вірить
може, мене ніхто не зрозуміє.

Палає серпень,
А я блукаю
І не втішає
Ніяке небо.

Хоч сонце світить,
Хоч зорі ясні,
Але журба –
Моє справжнє щастя.