Ще один завершився день,
тож зібравши в долоні втому,
я нарешті залишусь з Тобою один на один,
розповім про все те, чого, мабуть, не скажу нікому,
як самотньо буває нераз в цьому світі тісному
між людей, що вже не сподіваються добрих новин,

Щоб могли ми котрогось дня
до Тебе подібними стати,
Ти приходиш у світ до людей і подібним стаєш...
Може, зможу колись і я не питати багато,
все лишивши, віддавши усе, не чекати заплати,
як і Ти, коли в руки нас, грішних, себе віддаєш,

Може, впавши в черговий раз, перестану боятись болю,
і, щоб душу обмити, вкотре ступлю в Йордан...
Бо хто серцем невірним, та все ж тужив за Тобою,
бо хто кроком непевним, та все ж спішив за Тобою,
той так само, як Ти, не пройшов цю дорогу без ран.

Із величних твоїх чудес нині люд буде дивуватись,
коли ж завтра тебе розпинатиме той же народ,
словом правди мене зодягни, щоби вірним зостатись,
мені славу Тавору яви, щоби не сумніватись,
коли буду дивитися в очі щоденних Голгот. 

Ти приніс нам не мир, а меч,
хресний шлях замість брам широких, 
тож, покликавши в бій, дай і сили перемогти...
Бо зброя потрібна лиш тим, хто готовий боротись,
бо зброя потрібна лиш тим, хто ще може боротись, 
бо стежка потрібна лиш тим, хто ще може іти...