Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє!
Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе,
Будеш ти моя, зарученая!

Ой у батька в саду троянда зацвіла,
Єдиною донькою у батька була.
Але кожна троянда колючками колеться –
Вона була першою красунею в околиці.
Я міг би до неї і носа не пхати,
Але жив недалеко – через три хати.
Мене знали всі – і великі, і малі,
Бо я був перший хлопець на селі.

Я з тобою сядать не стала, я ще й батькові не дякувала!
Ой дякую я вам, тату, підмітала я вам хату,
Більше не буду, бо я уже йду!

Від дівки до дівки набридло тинятися,
Я вирішив до цієї позалицятися.
Підступний Амур пустив у серце кулю,
Я готував їй кохання, а вона мені – дулю.
Коли я казав “так”, вона казала “ні”,
Я любив “Тартак”, вона – “Фактично Самі”!
Вона цитувала пісню “Між нами ніж”,
А я пропонував: “Виходь за мене заміж!”…

Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє!
Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе,
Будеш ти моя, зарученая!

Та хіба ж винен я, що на нашій околиці
Нашому ж богу ніхто вже не молиться.
Але як не попросиш: “Помагай боже!” –
Бог не допоможе, бог не допоможе!
Цього я не знав і не помолився,
Гарний, та дурний, до неї завалився.
Обіцяв золоті гори, але їй цього мало!
Коротше кажучи, вона мене обламала...

Я з тобою сядать не стала, я ще й неньці не дякувала!
Ой дякую я вам, ненько, що ходила чепурненько,
Більше не буду, бо я уже йду!

Я з тобою сядать не стала, я ще й сестрам не дякувала!
Ой дякую вам, сестриці, що плела я вам косиці,
Більше не буду, бо я уже йду!