Ліна Костенко. Чоловіче мій, запрягай коня... (исполнитель: Ольга Богомолець)
[Муж ты мой, скорей запрягай коня. То не конь, а змей. Мельтешит стерня. По сто с лишним вёрст в час за три часа до родных моих мы прокатимся... Где ж ты, род родной, мой родимый род, что ж зарос травой весь наш огород? Работящий мой с дедов-прадедов, двор заброшен наш, Боже праведный! Что ж не встретил нас кто-нибудь родной, иль живой души в доме ни одной? Что же двери все в доме заперты, иль гости здесь мы незваные? …Девять дней, Душе, приучалась ты, а теперь уже распрощалась ты. Ту морковочку и те цветики не прополешь из того светика. Люди вспомнят, как мы наведались, да с родными так и не встретились. Муж ты мой, скорей запрягай коня. То не конь, а змей, мельтешит стерня...] Чоловіче мій, запрягай коня. То не кінь, а змій, миготить стерня. Доберемося за три годиночки За стонадцять верст до родиночки. Чуєш роде мій, роде, родоньку, Чом бур"ян пішов по городоньку? Роботящий мій з діда-прадіда, Двір занедбаний - Боже праведний. Ой ти ж роде мій, мій ріднесенький, Хоч би вийшов хто, хоч однесенький. Що ж це двері всі позамикані, Чи приїхали ж ми некликані? Дев"ять день душа ще пручається, А тепер вже десь розлучається. Ту морквиночку, тую квітоньку Не прополеш із того світоньку. Люди згадують - ми навідались, От ми родоньку, перевідались... Чоловіче мій, запрягай коня. То не кінь, а змій, миготить стерня...