Він стояв вночі
І поки його ніхто не бачить
Змінював ключі,
А ще вішав свої тим,
Кому не стачить.
Потім, навіть вдень,
Він стирав прадавні межі
І ставав у тінь.
І він досі стоїть там,
За нами стежить.
Не боїться куль,
Бо сам ті кулі виготовляє.
Замовляє біль,
А потім каже, що страждає.

Чорний чоловік...
І отак за віком вік...

Він написав колись
У що треба вірити і що треба знати,
Й до чого тобі - зась,
І в чому не варто сумніватись.
Але недавно я
Випадково його помітив.
Він - ще та змія!
І після цього йому вже не вірив.
Вимкнув світло я,
Запалив свічку, запахло воском.
І ось воно сія -
Сонце, придавлене обрію тиском.

Чорний чоловік...
І так за віком вік...

Чорний чоловік...
В моїх снах уже він зник...