Виряджала мати сина, йди, служи синочку мій,
Рідну землю боронити – це обов’язок святий.
Раптом випав серед літа на троянди білий сніг,
Син із війська не вернувся вже на батьківський поріг.

Приспів.
А мати жде, а мати виглядає, 
Чаїнок хвилить мамина душа.
Тривожно серце з болю завмирає,
Пішов солдат і не сказав - Прощай!
А мати жде, все ж, вигляда синочка,
Пішов у вічність в сяйві юних літ,
Лишилась мамі вишита сорочка,
Шинеля сіра, наче моноліт.

2.
Посивіла з горя мати, болем зойкнула душа,
Бо згадала як, маленьким, син на встріч їй поспішав.
Небо плакало дощами, гасли зорі у горі,
Носять квіти на могили українськи матері.

Приспів.

Модуляція.

Програш.

Приспів.
А мати жде, а мати виглядає, 
Чаїнок хвилить мамина душа.
Тривожно серце з болю завмирає,
Пішов солдат і не сказав - Прощай!
А мати жде, все ж, вигляда синочка,
Пішов у вічність в сяйві юних літ,
Лишилась мамі вишита сорочка,
Шинеля сіра, наче моноліт.

А мати жде, все ж, вигляда синочка,
Пішов у вічність в сяйві юних літ,
Лишилась мамі вишита сорочка,
Шинеля сіра, наче моноліт.