Ми зовсім різні,як дві частини світу.
Ти у полоні власних мрій,а я вільний як вітер.
В душі як діти хоча іграємось в дорослі ігри.
Для когось легко взЯти і забути,а інколи лиш вистачає голос раз почути.
Я знаю важко це збагнути,
Тому хто втратив,важко повернути ті безсоні ночі,які провела ти сама.
Ти незабула мої слова що значили багато.
Тепер лишилось лиш провалля.
Твоїх думак і моїх вчинків,я відчуваю далі,ти десь поруч.зовмі блисько
можливо в серці образ твій глибоко оселився.
Незавжди я казав тобі кохаю,проте усе що пережили разом памятаю.
Усе що зруйнувалось,можливо скласти по частинах,
усе що розірвалось,згадаєм лиш по написаних картинах,що малювали,
з наших історій.
І хочеться уск з нуля розпочати,
згадати як колись ходили світанок зустрічати.
Згадай усе що ми наповнбвали прозою,
а памятаєш одного разу не прийшла,
і я як дурень стояв з тією розою.
Сама знаєш що коли ми двоє,усе руйнуєм під собою,
я готовий скласти зброю,
тому що більша за все я у житі кохаю посмішку твою.

Приспів
День за днем проходить,час минає
Ми з тобою,що робити незгнаєм.
Розлука між нами,але я все вірю,
що скажеш ти мені "Я ТЕБЕ КОХАЮ".

Маряна читає

і ось знову я одна у самоті з собою
дивлюсь фотографії на яких щасливі ми з тобою
Від цих спогадів розриваєтьсясерце,душа моя плаче і хочеться чомусь умерти.
А бо й забути й незгадати,все що було між нами.
це кохання це почуття не описати словами.
Як могло так статись? що ми кохались,розійшлись.
чому неможливо забути все те що було колись? Чому?Чому?
Ці слова появляються знов,щей досі згадую нашу прощальну,гірку розмову.
Хочу так все повернути але час пройшов.
Ти незгадуєш мене,а мені ще сниться сон,
про те як ми йдем разом,і руки звязані в полон,
і грає десь пбизько в темноті аксексофон,
хочу відчути поцілунок,ткпло твоїх рук,
але нажаль без слів кохання,
лише все тільки звук.

Приспів