Сумна жінка, яка не чекає нікого,
Яка лежить горілиць на березі річки.
Сумна жінка, яка думає про воду річчину,
Що до моря тече.
Сумна жінка, сумна...

Вона сама стає річкою поволі,
І якось дивно плюскотить на піску,
Риби аж вистромлюють голови,
Аби те диво загледітити
Білую річку, що берега жодного не має.

І тече її волосся невідомо куди
І тече її тіло невідомо куди
І тече її волосся невідомо куди
І тече її тіло невідомо куди.

(Грицько Чубай)